Маршинецький старостинський округ. Адреса: 60309,
с. Маршинці, Котовського, 47 Телефон/факс: 
тел. (03733) 2-17-56.
В. о. старости: НІКІТОВИЧ Георгій Іванович

Село Маршинці, одне із найбільших сіл Новоселицького району Чернівецької області. Село має вигідне розташування: до обласного центру – 30 км, межує з м. Новоселиця, що суттєво впливає на суспільно-економічне життя села. Через село проходить автотраса Чернівці-Кишинів, околицею тягнеться залізнична колія Чернівці-Мамалига, яка з’єднує Україну з Молдовою.  У Маршинцях функціонує сільська рада, є навчально-виховний комплекс, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, бібліотека, комунальна установа «Клуб села Маршинці» та музей історії села. При в’їзді в село красується капличка, в центрі розташована пам’ятка архітектури – церква святого Миколая. Станом на 1 січня 2015 року в селі проживає 5249 особи, з яких чоловіки становлять  2350, а жінки –   2899 особи. Кажуть, населені пункти, де є діти, де їх багато – мають майбутнє. Маршинецьке майбутнє росте і навчається у гарному затишному дитсадку і прекрасній великій школі. Дітей до 15 років тут 752. При всіх міграційних процесах, які відбуваються сьогодні з економічних та соціальних причин, Маршинці – порівняно «молоде» село. Людей у віці від 15 до 34 років сьогодні тут проживає  1105, від 35 до 60 років – 2112 осіб, пенсіонерів - 1280.

Село Маршинці – унікальне. Маршинці і маршинчани – яскравий приклад того, як вікова історія, традиції, сучасність, замішані на яскравій самобутності народу, дбайливо збережених традиціях і привнесеного ззовні поколіннями людей,  які тут живуть і працюють, викристалізувались у  те, чим сьогодні є село і його жителі. Вони, маршинчани, попри всі історичні перипетії, витримавши різні соціальні і політичні устрої, зміну держав, які у різні часи володіли територією, на якій розміщено село, війни і революції, стали тими, ким є сьогодні – єдиною громадою. Вони мають повне право на те, щоб гордо заявити: ми – маршинчани.

Перебуваючи на перехресті політично-економічних інтересів держав та імперій жителі села зуміли взяти у них те, найкраще, що згодом нерозривно вплелося у неповторний колорит місцевої культури, архітектури, ґаздування. Маршинчани рідко чекали милості від влади і природи – вони навчились все брати самі своєю працелюбністю, талантом, природною хитрістю, господарською, підприємницькою хваткою. Якщо це не вдавалося вдома, вони їхали шукати долі за кордони і океани: в Канаду, до Росії, Італії, Іспанії, Португалії, Румунії, багатьох інших країн. Сьогодні в Європі є окремі населені пункти, де, як жартують самі маршинчани, частіше можна зустріти земляка, аніж місцевого жителя. І, що характерно, житель села їхав з рідного села не для того, щоб жити краще там, а щоб зрештою повернутись і збудувати дім для себе, своїх дітей і онуків, відкрити чи розвивати власний бізнес. Одночасно,  вони як ніхто вміють привезти із собою те, що є найкращого в інших народів. Подивіться лише на архітектуру Маршинців. Не треба шукати тут якогось певного стилю чи напрямку, чи засуджувати когось за змішування архітектурних напрямків, які котромусь вченому архітектору можуть здатись несумісними, тут вміють гармонічно поєднати класику, модернізм і бароко, додавши практицизму і ампіру так, що створюється власний неповторний стиль саме цього будинку чи подвір’я, не схожий ні на що більше. Одночасно, все разом виглядає гонорово і органічно, і не гірше, аніж у сусіда. Чимало фахівців ламали голову навіть над тим, в якому стилі збудовано своєрідну візитівку села – Свято-Миколаївську церкву. Не визначили, а все просто – це маршинецький стиль, який є в усьому. У різні часи тут безумовно віддавали данину моді: є тут будинки з арками і колонами, є  повністю облицьовані плиткою, є – увінчані баштами і башточками, шпилями та ліпниною. Сьогодні тут зведено чимало будинків, сучасний стиль яких вдало запозичений у архітекторів зі всієї Європи, з тих країн, де живуть і працюють, їздять у бізнесових справах маршинчани. Але вони зуміли переплестися в такий єдиний органічний ансамбль, якого немає більше ніде. Це – Маршинці.

Але кожне село, місто це, насамперед, - люди. І жителі Маршинців, безперечно, унікальні. Вони добрі, щирі, талановиті і миролюбні. Таланти їх непересічні. Вони вміють все, і в усьому досягають найвищих результатів. Ім’я  Софії Ротару відомо сьогодні всім, і сама вона ніколи не приховувала, що народилась у буковинському селі Маршинці, більше того – пишалася цим. Але скільки ще талановитих і гордих людей дарують свій талант, вміння, здібності цілому світові не забуваючи і пишаючись землею, на якій народилися. Вони, можливо, не настільки відомі, всі не можуть і не повинні набувати публічності і гучної слави,  але маленька доля кожного з них – частина великого майбутнього перлини Буковини села Маршинці.   

Маршинці – приміське село. На заході воно межує з районним центром – містом Новоселиця. Кордони цих двох населених пунктів практично, якщо можна так сказати, злилися. Є навіть спільні вулиці. Наприклад, ліва сторона вулиці Боженка належить до міста Новоселиця, а права – до села Маршинці.

Якщо уважно подивитися на карту Маршинців, то складається враження, що село начебто затиснуте: на заході – Новоселицею, на півночі – залізничною колією, на півдні – річкою Прут. Лише на сході, в напрямку села Тарасівці, є земельні масиви, які в останні роки використовуються для «просування» села на схід: тут зводяться житлові будинки, побудовано автозаправну станцію, мийку, кілька кафе… Місце тут дуже зручне, оскільки знаходиться вздовж автотраси Чернівці-Кишинів.

Перша писемна згадка про село датується 1617 роком. Від чого походить його назва – документально не встановлено.  На території села виявлені пам’ятки трипільської культури (ІV – ІІІ тис. до н.е.), рештки поселень культури Ноа (ХІV- ХІІ ст.до н.е.) та Черняхівської культури (ІІІ – ІV ст. н.е). А також  буковинським археологом Возним І.П. у 2006 році було підтверджено існування на околиці села слов’янського поселення ( Х-ХІ ст.). У VІІІ – Х ст. на територїїї села жили тиверці.ХІV ст. – разом з частиною Буковини, переходить під владу Молдавського князівства, у складі Хотинської волості Чернівецького округу. У 1715 р. Хотинщина перетворена в турецьку райю. За Бухарестським миром 1812 року територія краю відійшло до Російської імперії. Утворилась Бесарабська губернія і Хотинський повіт. На початок ХХ століття значна частина земель с.Маршинці належала поміщикам Романчану, Цибульському, Стурдзі. Коли розпочалася перша світова війна, наш край опинився в центрі воєнних дій між російськими і австро-угорськими військами, оскільки саме на цій території пролягала лінія фронту, неодноразово змінюючись протягом 1914-1917 років.  1918 р. румунськими військами було зайнято Буковину і Бесарабію. 28 червня 1939 року згідно із пактом Молотова-Ріббентропа Червона армія входить в м. Чернівці. Встановлюється радянська влада. Але в липні 1941 року повертаються німецькі та румунські війська. 31 травня 1944 р. село було визволено. 251 односельців пішли на фронт, повернулися лише 139, на 112 з них прийшли похоронки, і на жаль на сьогоднішній день залишився в живих лише один учасник війни. На околиці села є місця де розстрілювали євреїв (жителі називають це місце ин лозий ла ждань). Післявоєнні роки характеризуються створенням колгоспу, не оминуло і трагедія голоду 1946-47 років.

Церква Святого Миколая у с.Маршинці не лише центр духовного життя, але й унікальна візитівка села. Споруджена у своєрідному стилі, який певною мірою нагадує центральний корпус Чернівецького національного університету і рідко зустрічається в Україні. Це - одна з найстаріших будівель у Маршинцях, яка залишається незгасним маяком віри місцевих жителів. З кожним роком храм Божий наче розквітає, стаючи все більш незвичайним і особливим. З кожним роком дивує нас ще більше своїм унікальним архітектурним стилем, який, кажуть фахівці, має російську специфіку: церква споруджена цілком з червоної цегли; на даху височіють башта дзвіниці і п’ять куполів у формі цибулини. При вході прихожан зустрічає покровитель села - Святий Миколай. Його вважають захисником села, коріння якого беруть початок аж з Молдавського князівства. З прочитаного у відомостях про церкву, які збереглись до нинішніх днів, дізнаємось, що спочатку у Маршинцях діяла дерев’яна Свято-Миколаївська церква, побудована у 1710 році. У 1858 вона була перебудована на кошти поміщика Іоанна Стурдзи, а у 1883 і 1888 роках проводились ремонтні роботи за ініціативою священика Іоанна Болбочана. У 2009 році в церкві розпочали ремонт. Приводом для цього стало наближення визначної дати – столітнього ювілею, який припадав на 2013 рік.  Іншою причиною був незадовільний стан живопису. Це був розпис масляними фарбами, зроблений у російському стилі. Попередні реставрації робили вже емальними фарбами, що значно пошкодило первинний розпис. Він почав лущитись і осипатись із стін. Іншого вибору, ніж стерти пошкоджений розпис і знов розписати стіни, не було. Іконостас є справжнім витвором мистецтва. Ікони написані на золотому фоні одеським художником Н. Кожемяко.

Близькість до Новоселиці у значній мірі сприяла розвиткові інфраструктури Маршинців, працевлаштуванню його жителів саме на новоселицьких об’єктах промислового і торговельного характеру. Землі обробляли працівники потужного колгоспу ім. Жданова, більшість жителів села були його членами. Після розпаювання вони отримали землю у власність, більшу частину земель у селі обробляють фермерські господарства на правах оренди. Відбулося роз’єднання колгоспу – у березні 1998 року маршинецькі селяни відділилися від строїнецьких. Сьогодні на території сільської ради працюють фермерські підприємства «Нива АВК» (Олексій та Віктор Кєрцоя), «Ритм-Агро» (керівник  - Анатолій Ротар) та інші фермери, які займаються вирощуванням зернових і технічних культур, тваринництвом. Також працює МКП «Ритм», є дві автозаправки. Чимало маршинчан, які обробляють землю, взявши її в оренду. Жителі села займаються підприємницькою діяльністю. У селі налічується понад 200 приватних підприємців. В селі створено мережу магазинів найрізноманітнішого спрямування, є ресторани, бенкетні зали, майстер ірні з виготовлення різноманітної продукції та надання послуг, млин. Також маршинчани працюють у районному центрі, в Чернівцях на Калинівському ринку, за кордоном перебуває близько 700 осіб.

Marşinţi – unul din cele mai mari sate din raionul Noua Suliţa. Satul are o localizare convenabilă.  Până la centrul regional sunt 30 km, se mărgineşte cu or. Noua Suliţa, ceinfluenţiază la viaţa social-economică a satului. Prin sat trece autotrasa Cernăuţi-Chişinău, la marginea satului – calea ferată Cernăuţi-Mămăliga, care uneşte Ucraina cu Moldova. În satul Marşinţi există consiliu sătesc, complexul instructiv-educativ, ambulatorul de practică generală a medicinii de familie, bibliotecă, instituţia comunală „Clubul satului Marşinţi” şi muzeul istoriei satului. La intrarea în sat ne bucură privirea o capelă, în centrul satului se află biserica Sf. Nicolae. La 1 ianuarie anul 2015 satulnumăra 5249 persoane, dintre care 2350 bărbaţi şi  2899 femei. Se spune, că localităţile săteşti în care sunt mulţi copii, au viitor. Viitorul satului Marşinţi creşte şi învaţă într-o grădiniţă frumoasă, primitoare şi într-o şcoală mare şifrumoasă. Aici sunt 752 de copiii până la vîrsta de15 ani. Necătând la procesul de migraţie,care are loc astăzi din motive economice şi sociale, satul Marşinţi comparativ este un sat "tânăr".

Marşinţi este un sat unical. Marşinţi şi marşincenii sunt un exemplu strălucitor care arată  cum  istoria seculară, tradiţiile, actualitatea, s-au păstrat şi se păstrează de către generaţiilede oameni care trăiesc aici şi muncesc, s-a cristalizat în ceea ce este astăzi satul şi locuitorii lui. Ei, marşincenii, în pofida tuturor peripeţiilor istorice, rezistând la diferite sisteme social-politice, schimbarea statelor,care în timpuri diferite moşteneau acest teritoriu, pe care este situat satul,  războiuri şi revoluţii, au devenit cei, care sunt în prezent, - comunitate unită.

Date documentare despre denumirea satului nu există.  Prima amintire scrisă despre satul Marşinţi, în sursele documentare, datează din anul 1617.  Pe teritoriul satului au fost găsite monumente ale culturii tripiliene (IV-III milenium până la era noastră), rămăşiţe de aşezări ale culturii  Noa (secolul XIV-XII până la era noastră) şi cultura Cerniakov (secolul III-IV era noastră). Deasemenea,în anul 2006de către arheologul bucovinean I.P Voznîi, a fost confirmată existenţa la marginea satului a aşezării slavone (secolele x-XI). În secolul VIII-x pe teritoriul satului au trăit tiverţi. Al XIV-lea secol -  împreună cu o parte din Bucovina trece sub autoritatea cnezatului Moldovenesc, în componenţa judeţului Hotin districtul Cernăuţi. În anul 1715 judeţul Hotin este transformat în ?????????. În anul 1812 teritoriul ţinutului a intrat în componenţa Imperiului rus. A fost formată gubernia Basarabia şi judeţul  Hotin. La începutul secolului XX o mare parte din pământurile satului Marşinţiau aparţinut moşierilor Romancian, Ţîbulischi, Sturdz. Când s-a început primul război mondial, ţinutul nostrus-a pomenit în centrul acţiunilor militare dintre armatele ruse şi austro-ungare, deoarece anume pe acest teritoriu se întindea linia frontului, nu odată schimbându-se pe parcursul anilor 1914-1917.  În anul 1918, trupele române au ocupat Bucovina şi Basarabia. La 28 iunie anul 1939, în conformitate cu Pactul Molotov-Ribbentrop, Armata Roșie intră în or.Cernăuţi. La putere vin autorităţile sovietice. Dar în iulie 1941  se întorc trupele germane și române. La 31 martie anul 1944, satul a fost eliberat. 251 săteni au mers la front, numai 139s-au întors, 112 au murit pe front.Cu părere de rău, la momentul de faţă, a rămas în  viaţă doar un singurparticipant al războiului. La marginea satului sunt locuri, unde au fost împuşcaţi evreii (locuitorii numesc acest loc în lozii la jdani). Anii de după război sunt caracterizaţi prin crearea colhozului, şi tragedia foametei din anii 1946-47.

Biserica Sf. Nicolae din satul Marşinţi este nu numai un centru de viaţă spirituală, dar, de asemenea, o carte de vizită unicală a satului. Construită într-un stil special, care într-o anumită măsură seamănă cu clădirea centrală a Universităţii Naţionale din Cernăuţi şi se întâlneşte rar în Ucraina. Aceasta este una dintre cele mai vechi clădiri din s.Marşinţi, care rămâne far nestins de credinţă pentru localnici. Pe an ce trece biserica parcă înfloreşte, devenind tot mai neobişnuită şi mai specială. Pe an ce trece tot mai mult ne impresionează  stilul arhitectural unic, care, după cum spun experţii, are specific rusesc: biserica este construită în întregime din cărămidă roşie; pe acoperiş se înalţă turnul clopotelor şi cinci cupole în formă de bulb. La intrare pe enoriaşi îi întâlneşte patronul spiritual al satului –Sf. Nicolae. Pe el îl socot apărătorul satului, rădăcinile căruia îşi iau începutul de la cnezatul Moldovenesc. Din cele citite în datele despre biserică, care s-au păstrat până în prezent, aflăm că la început în satul Marşinţi a funcţionat  biserica Sf. Nicolae, construită din lemn în anul 1710. În anul 1858 ea a fost reconstruităpe banii moşierului I.Sturdzî, iar în anii 1883 şi 1888 au fost efectuate lucrări de reparaţie la iniţiativa preotului I.Bolbocian. În anul 2009, biserica a început lucrările de renovare. Ocazie a fost apropierea unei date însemnate - jubileul de 100 de ani, care a fost în anul 2013.  Un alt motiv a fost starea rea a picturii. A fost pictată cu vopsele de ulei, realizată în stil rusesc. Restaurările anterioare deja au fost efectuate cu vopsele de emal, care au afectat foarte mult pictura originală. Ea a început să se măcine şi să cadă de pe pereţi. Altă alegere decât ştergerea picturii deteriorate şi vopsirea pereţilor din nou, nu a fost. Catapeteasma este o operă de artă. Icoanele sunt scrise pe fon de aur de către N.Cojemiaca, pictor din Odesa.

Apropierea de or.Noua Suliţă a contribuit foarte mult la dezvoltarea infrastructurii satului Marşinţi şi la încadrarea în muncă a locuitorilor anume la obiectele de caracter industrial şi comercial din or.Noua Suliţă. Pământurile au  fost prelucrate de către muncitorii  fermei colective care poartă numele lui Jdanov. După ?????sătenii au primit  pământul în proprietate, cea mai mare parte a căruia este prelucrat de către gospodăriile de fermieri pe bază de arendă.Având loc deformarea colhozului- în martie 1998, sătenii din s.Marşinţi  s-au despărţit de cei din s.Stroeşti. În prezent pe teritoriul consiliului sătesclucreazăîntreprinderile fermiere "Niva AVK (Alexei şi Victor Kerţoia)," Ritm-Agro "(Anatolii Rotar) şi  alţi fermieri, care cultivă cereale şi plante tehnice, cresc animale. De asemenea, pe teritoriul satului se află „Ritm”, există două staţii de alimentare cu benzină. Mulţi săteni singuri prelucrează pământul, care-l iau în arendă. Satul Marşinţi are peste 200 de antreprenori privaţi. În satexistă o reţea de diverse magazine, sunt  restaurante, săli de banchet, atelierе care produc diverse produse şi acordă servicii, este moară. De asemenea, locuitorii satului lucrează în centrul raional, în Cernăuţi, la piaţa Kalinca, peste hotare se află aproximativ 700 persoane.

Marshyntsi is one of the largest villages of Novoselytsia district and has a favorable location.

It is situated 30 kilometres from Chernivtsi and next to Novoselytsia, which influences greatly its social and economic life. The highway Chernivtsi-Kyshyniv runs through the village, as well as railroad Chernivtsi-Mamalyha connecting Ukraine and Moldova. In Marshyntsi there are: a village council, an educational complex, an outpatients’ medical department, a library, a village community centre and the museum of village history.

Entering the village you can see a chapel and in the centre of the village there is an architectural landmark - St Nicholas Church. On the first of January, 2015 the population of the village was 5249 inhabitants: 2350 – men and 2899 – women. The future generation of Marshyntsi grows up and studies in a kindergarten and a large school.  There are 752 children under 15. Notwithstanding all the migration processes happening nowadays on economic and social reasons, Marshyntsi is comparatively a “young” village. 

There are no records about the origin of the name of the village. First written record about it dates back to 1617. There are landmarks of Trypillia culture (IV-III century BC), remains of the settlements of Noa culture (XIV-XII century BC) and Cherniahivska culture (III-IV centuries AD). Bukovinian archeologist I.P.Voznyi in 2006 proved the existence of a Slavic settlement (X-XI centuries) on the outskirts of the village. In the VIII-X centuries Tyvertsi lived on the territory of the village. In the XIV century it comes over the rule of the Moldavian Principality, as a part of Hotyn parish of Chernivtsi circuit.

In 1715 Hotyn district was turned into a Turkish territory. According to the Bucharest Treaty of 1812 the territory became pasrt of the Russian Empire.

The Bessarabian province and Hotyn county appeared. At the beginning of the XX century a part of the village belonged to the landlords Romanchan, Tsybulsky and Strudzi. When World War I started, area was in the centre of military action between the Russian and Austro-Hungarian troops, the front line was often changing during 1914 – 1917. In 1918 the Romanian troops occupied Bukovyna and Besarabiya. On June, 28 1939 according to the Molotov-Ribbentrop Pact the Red Army enters the city of Chernivtsi. The soviet rule was established. But in July 1941 German and Romanian troops returned. On March 31, 1944 the village was liberated. 251 villagers participated in the war; only 139 returned from the war, 112 were killed. It’s a pity, but nowadays only one war participant stays alive. On the outskirts of the village there are places where the Jews were shot. During some years after the war the collective farms were built, however couldn't avoid the famine in 1946-47.

 St. Nicholas Church is not only the centre of spiritual life, but also the unique place to visit. It was erected in an original style, which to some extent looks like the residence of the Chernivtsi National University. This building is one of the oldest in the village, it is like an eternal ever-burning lighthouse for the believers in the village. In 2009 the repair work started, caused by hundredth anniversary of the church in 2013.  The location of the village influenced its development, employment of its inhabitants at Novoselytsia enterprises and in industrial or trading companies. The land was cultivated by farm workers of the farm named after Zhdanov. Having divided the land into shares the peasants received the biggest part of the land and nowadays lease it. Disconnection of the collective farm took place on March 1998, when Marshyntsi peasants separated themselves from Strointsi ones. Today such farm enterprises work on the territory of the village council as “Nyva AVK” (Oleksiy and Georgiy Kertsoya), “Rytm-Argo” (Anatoliy Rotar), where many farm workers are engaged in cultivating grain and technical crops as well as stock-raising. There is a small community enterprise “Rytm” and 2 gas stations. A lot of residents cultivate the leased land by themselves. The inhabitants of the village carry on entrepreneurial activity as there are more than 200 private enterprises. People, who live in Marshyntsi work in the district center, also in Chernivtsi, on Kalynka market, around 700 people work abroad.

Снимок.JPG

Всі права захищено© 2013

Офіційний сайт Новоселицької міської ради об'єднаної територіальної громади

e-mail: novmeria@i.ua

Тел.: +38 (03733) 5-09-88

 Адреса для листування: 

вул. Чкалова,3, м. Новоселиця,

Чернівецька обл., Україна, 60300

  • Facebook Social Icon
  • Google+ Social Icon
  • YouTube Social  Icon