Дивитись всі закупівлі Новоселицької МТГ

Місто Новоселиця знаходиться на півночі Бессарабії, на західному березі річки Прут. Воно розділяє Бессарабію з Буковиною, а Новоселицький район із Молдовою.

Час заснування Новоселиці сягає глибокої давнини. В регіоні і досі знаходять пам’ятки Трипільської культури. На цьому місці, починаючи з III століття нашої ери, теж існувало поселення. Тоді ці землі були провінцією Римської імперії.

Більше, ніж тисячу років тому, через Бессарабію проходив торговий шлях до Центральної Європи і країн Балканського півострова. Ним користувалися кочові племена і народи різних рас: слов’яни, германці, монголи.

У XII-XIII ст. Новоселиця (зі слов’янських мов - нове поселення) знаходилась на бирладському сухопутному торговому шляху, що пролягав з Галичини на південь, в долину річки Прут.

В середині XIV століття Північна Бессарабія була захоплена молдавськими князями і опинилась під владою молдавських господарів. Саме в цей час на Буковину інтенсивно емігрують валахи - предки румунів і молдован. Перша документальна згадка про місто - 8 червня 1056 року - «Шишківці, де був Юріїв двір, на Пруті» (за однією з версій в районі сучасної Новоселиці жило маловідоме плем’я шишківців. Села Шишківці є в Тернопільській та Хмельницькій областях). Уже в 1617 році документальна назва поселення зазначена як «Шишкеуць біля Пруту, що тепер називається Новоселиця».

На початку XVI століття Молдавія стала васалом Туреччини, а на початку ХУІІ століття практично перетворилась на турецький округ. З XVIII століття цим округом управляли фанаріоти - грецькі намісники - під егідою турків. В цей час Новоселиця стає частиною торгового шляху зі Львова до Хотина, звідти правим берегом Прута до Галаца на березі Дунаю, далі через Добруджу і Болгарію - в Кушту.

У XVIII - на початку XIX століть Бессарабія була ареною постійних бойових зіткнень між турками і поляками, турками і росіянами. Декілька разів ця територія переходила під владу поляків на тривалий час. В цей же період вона була п’ять разів захоплена росіянами.

Після поразки турків у 1774 році, коли Австрія захопила Буковину, Новоселиця, згідно Кучук-Кайнарджійського договору, була поділена на дві частини: західна від річки Рокитнянки, що в центрі міста, відійшла до Австрії (пізніше в 1786 році була об’єднана з Галичиною), а східна частина залишилась під владою турків. Вся земля на території австрійської Новоселиці, за винятком побережжя Прута, була передана у володіння австрійському барону Зуто (Зото). Угіддя поза його полями перейшли до Радівецького єпископства і через два роки були передані у володіння молдавського поміщика Кантакузіно. Згідно Бухарестського мирного договору, східна частина Новоселиці відійшла до Росії, в рамках Хотинського повіту, і почала називатись російською Новоселицею. З цього часу місто формувалось у складі двох імперій. Вся попередня його історія теж залишила свій слід у ментальності місцевого населення, його культурі і традиціях. Таке собі молдавське, польське, турецьке, австрійське, єврейське, російське, українське містечко, яке навчалось шляхетної толерантності та європейськості весь період свого існування.

Відразу ж після входження східної частини Новоселиці до Росії, цар Олександр І визнав за молдавськими боярами їхні попередні права. В Новоселиці їм відійшло близько половини земель, а малі селянські господарства потрапили під владу нових господарів.

У поміщика Ромашкана в Новоселиці та її околицях було понад 110 тисяч гектарів родючих сільськогосподарських угідь. Боярин Іван Стурдза мав маєток з 204 селянськими дворами і, крім земель у Новоселиці, соляні копальні в Маршинцях, Тарасівцях, Котелевому та інших селах. У містечку йому належали магазини, гостинні двори, винний завод і водокачка, не рахуючи сотень селянських господарств в окрузі.

Іноді вибухали повстання проти російських чиновників, і в 1832 році місцева влада звернулась до повітового губернатора з проханням розмістити в Новоселиці військову частину для попередження селянських виступів у районі.

Під час польського повстання 1863 року міністр внутрішніх справ Бессарабії наказав посилити нагляд за польськими жителями Новоселиці і Липкан, оскільки «вони схильні до контактів з польськими революціонерами».

В червні 1870 року селяни в околиці Новоселиці відмовились від роботи на полях поміщицьких маєтків. Це стало початком схожих дій в усьому Хотинському повіті. На приборкання непокірних селян були направлені два козачих батальйони, котрі жорстоко їх покарали.

У 70-і роки XIX століття було прокладено гравійну дорогу, котра з’єднала Новоселицю з Кишиневом.

В 1884 році через австрійську частину містечка пройшла залізнична колія Чернівці-Новоселиця. За два роки до цього, у 1882 році, в підросійській Новоселиці теж почалося будівництво залізничної гілки Новоселиця-Жмеринка, яке було завершене в грудні 1892 року. Ця залізнична лінія перетворила Новоселицю у важливий прикордонний пункт між Росією і Австрією. Через Новоселицю проходили численні вантажі. Зокрема деревина з буковинських лісів, вироби з дерева, продукти тваринництва, зерно, фураж. Завдячуючи залізниці розширились торговельні зв’язки не тільки Росії і Австрії, а й інших європейських країн, а також зв’язки з Близьким Сходом і Азією. З Новоселиці відправлялись товари до Одеси, а звідти до багатьох країн світу. Саме в цей час Новоселиця перетворилась на містечко.

Зовні різниця між російською частиною Новоселиці та австрійською була очевидною: в австрійській частині були вимощені дороги, кращі будинки, декоративні дерева і кущі, панували чистота і порядок. В російській же частині містечка площі і вулиці були брудними, в калюжах, які весною та восени перетворювались у багнюку, а літом покривались товстим шаром пилу. Тісно забудовані низенькі дерев’яні будиночки, ґрунтові дороги виглядали убого. Називали містечко в ті часи «урви колеса».

Разом з тим між двома частинами Новоселиці був тісний зв’язок. З 9 години ранку до 7 години вечора дозволявся перехід без відповідних документів. В обох напрямках перевозились різноманітні товари майже в необмеженій кількості. Зручне територіально-адміністративне положення теж позитивно позначилось на швидкому розвитку містечка. Воно стало митним пунктом на кордоні Росії, Австро-Угорщини і Румунії. Швидко розбудовувалось. З’явились промислові підприємства: паровий млин, винокурня, миловарний завод, два шкіряних заводи, олійня.

Перша світова війна перевернула спокій містечка. Бойові дії між арміями Росії і Австро-Угорщини активно велись в межиріччі Дністра і Прута. А Новоселиця знаходилась в центрі південно-західного фронту. В містечку розташувався штаб 3-ї російської армії.

Американський журналіст Джон Рід (автор книги «Десять днів, що потрясли світ»), який знаходився в Новоселиці в 1915 році з метою висвітлення воєнних дій у Східній Європі, писав: «В Новоселиці поля перекопані траншеями, сади викорчувані. Будинки без дахів, з вибитими вікнами. Склади спалені. Дуже зруйнована австрійська частина містечка. Тут багато російських солдатів у високих черевиках, косоворотках і з козачими шаблями. В російській частині руйнувань менше, але дороги дуже погані. Біля дерев’яних будинків велетенські калюжі. Квартали з маленькими магазинчиками, крикливі продавці, молдавські селяни і брудні діти».

Навесні 1916 року позиції російської армії були старанно укріплені. Деякий час в Новоселиці жив і керував будівництвом оборонних споруд між Прутом і Дністром військовий інженер Д. М. Карбишев. У тому ж році російська армія прорвала австро-угорський фронт і з району Новоселиці генерал Брусилов розпочав наступ на Чернівці, відомий як «Брусиловський прорив». Це була найбільш вдала операція росіян у Першій світовій війні. Містечко знову дуже постраждало.

Російська лютнева революція 1917 року проявилась в Новоселиці обранням Ради робітничих і солдатських депутатів. На той час в містечку дислокувались частини 8-ї російської армії. На зборах більшовицької партії в Хотині її представники - солдати визнали повноваження народних Рад.

28 лютого 1918 року австрійська армія захопила Хотинський повіт, включаючи Новоселицю. Біля 8 місяців знаходились австрійці в містечку, поки в листопаді цього ж року не були вигнані радянськими військами. Однак у цьому ж місяці Новоселиця була окупована румунською армією, і місто відкрило свою нову сторінку. Землі, відібрані Радами, були повернуті власникам помість. В кінці 1918 року Новоселицю захопили події хотинського антирумунського повстання, але вже на початку 1919 року виступ було придушено і до середини 1940 року містечко знаходилась під румунською владою, яка внесла свої корективи в життя місцевих жителів. З метою романізації містечко перейменували на Noua-Sulița (Ноуа-Суліца). Нічого, окрім фонетичного співзвуччя зі старою назвою, у цьому перекладі не було.

28 червня 1940 року в Новоселицю на основі пакту Молотова-Ріббентропа вступили радянські війська. Приватні промислові підприємства, землі, маєтки поміщиків, банки були націоналізовані. 11 листопада 1940 року Новоселиця отримала статус районного центру. Було відкрито три школи і гімназію. Викладання велось українською і молдавською мовами. Рівно рік. Перший мирний випускний вечір новоселицької середньої україномовної школи відбувся 21 червня 1941 року.

Початок війни фашистської Німеччини проти Радянського Союзу Новоселиця відчула на собі з перших хвилин. Адже на території району знаходились чотири прикордонні застави. Прикордонники разом з підкріпленням два тижні утримували шалений натиск ворога.

5 липня 1941 року містечко було захоплене німецько-румунськими військами. Вони вчинили кривавий погром, відомий з тих пір як «Чорна субота». Було вбито близько 900 новосельчан, переважна більшість з яких - старики, жінки і діти єврейської національності.

Повністю згорів центр міста. Тих, хто залишився живим, етапом погнали в окуповану Румунами Трансністрію, де нашвидкуруч створювались концентраційні табори. Тільки в одному з них біля села Кошаринці Бершадського району Вінницької області загинуло 420 жителів Новоселиці єврейської національності.

В ході Проскурівсько-Чернівецької військової операції війська 1-го Українського фронту з заходу та 2-го Українського фронту зі сходу в результаті жорстоких кровопролитних боїв звільнили місто від фашистів.

29 березня 1944 року три танки 64-ї окремої гвардійської танкової бригади дістали наказ звільнити Новоселицю від фашистів. Завдяки розвідці стало відомо, що саме в районі міста діє кілька переправ на Пруті, через які ворог відтягує свої війська, техніку і награбоване добро. По дорозі один з танків був підбитий, а два інших під командуванням молодшого лейтенанта В.Ф.Шкіля і лейтенанта М.І Бондаренка увірвались в місто, розбили три переправи. Три години вівся бій. Одночасно зі сходу Новоселицю звільняла стрілецька рота із 27-ї мотострілецької бригади під командуванням капітана П.Я. Костюкова. 31 березня у Новоселицю ввійшли війська 74-ї стрілецької дивізії під командуванням підполковника К.Г. Гізатулліна. Визволителі міста дістали високі урядові нагороди, а вдячні городяни згодом назвали їхніми іменами ряд вулиць: Василя Шкіля, Миколи Бондаренка, Євгена Кремльова, Олександра Птухіна, Григорія Коберідзе.

218 новосельчан віддали своє життя в роки Другої світової війни. Їх імена викарбувані на обеліску пам’яті, який знаходиться в центрі міста. В міському парку є впорядкована братська могила-меморіал, де знайшли свій вічний спочинок прикордонники, що загинули в перші дні війни, та воїни-визволителі.

Після звільнення, місто почали відбудовувати. Повністю були реконструйовані старі підприємства. До кінця 1944 року запрацювали птахокомбінат, миловарня, олійниця, шкіряний завод, майстерні з пошиття взуття та одягу. У грудні вийшов перший номер районної газети «Слово правди». Відкривались магазини, заклади громадського харчування. Став до ладу маслозавод. У 1949 році було створено МТС – в середині 80-х її було реорганізовано в ремонтно-транспортне підприємство. У 1955 році запрацював плодоконсервний завод. З часом він набрав потужностей, і якісна продукція знайшла своїх покупців у країнах Європи і навіть Японії. Цього ж року місто отримало нову пекарню, що згодом стала потужним хлібокомбінатом. Важливою подією для міста було відкриття в Новоселиці медичного училища того ж таки 1955 року. Новий навчальний заклад одразу ж став престижним і відчутним у громадському житті районного центра.

У 1957 році започаткував сою діяльність «Міжколгоспбуд». Ця будівельна організація за роки свого існування стала потужною фірмою. Тільки в районному центрі нею було споруджено будинки, що і сьогодні є окрасою Новоселиці – районний будинок культури, торговий центр, кінотеатр, приміщення райдержадміністрації, суду і прокуратури, побуткомбінату, Ощадбанку, податкової інспекції, ряду багатоповерхових будинків. Промисловий злет міста набув потуги в 60-70 роках минулого століття. Нові робочі місця надали новосельчанам завод залізобетонних виробів, харчосмакова фабрика, модернізований сирзавод - найбільше підприємство з перероблювання молока в західноукраїнських областях. А про меблеву фабрику «Черемшину», завдячуючи її якісній і модерній продукції, дізнались у Туркменії і Монголії. Та й по сьогодні доброю згадкою про майстерні руки новоселицьких мебльовиків в багатьох квартирах збереглись зручні куточки відпочинку «Самоцвіти».

У середині 80-х років центр міста прикрасили новий будинок культури та простора, гарно облаштована площа. Місто набуло свого сучасного вигляду. Площа стала центром усіх важливих подій і місцем відпочинку молоді. На цей час у Новоселиці діяли три середні школи - україномовна №1, з молдавською мовою викладання №2 та російськомовна №3. Школярі мали можливість відвідувати ряд спортивних секцій ДЮСШ, гуртків районного будинку піонерів, навчатись в музичній школі, що існувала у місті ще з 1958 року, та художній школі, відкритій у 1978 році.

Самодіяльні колективи районного будинку культури традиційно були відомими далеко за межами області. Танцювальний гурт «Ватра» з року в рік підтверджував високий статус народного заслуженого ансамблю танцю УРСР. Знаний вокально-інструментальний ансамбль «Тембр» побував на гастролях у далекій Монголії.

Місто має давні і сталі спортивні традиції. Сучасний стадіон – реконструкція того, що існував у 50-і роки минулого століття, завжди гудів, мов вулик. Тут тренувались футбольні, волейбольні, баскетбольні команди. А їх в Новоселиці було не по одній. Під час спортивних змагань стадіон єднав майже все місто.

​

Oraşul Noua Suliţă este situat în nordul Basarabiei, pe malul vestic al râului Prut. El despărţeşte Basarabia de Bucovina şi raionul Noua Suliţă de Moldova.

Oraşul datează din timpuri foarte îndepărtate.În raion chiar şi până în prezent se găsesc monumente ale culturii tripoliene. În acest loc, începând cu secolul III al erei noastre, a existat o aşezare. Atunci aceste pământuri au fost provincie a Imperiului Roman.

Mai mult de o mie de ani în urmă, prin Besarabia trecea drumul comercial până în Europa Centrală şi ţările din peninsula balcanică. De el se foloseau triburile de nomazi şi popoarele de diferite rase: slavii, germanii, mongolii.

În secolele XII-XIIIor.Noua Suliță (din limbile slavone - așezare nouă) se aflaна бирладському сухопутному drumcomercial, care se întindea din Galicia spre sud, în valea râului Prut.

La mijlocul secolului al XIV-lea, Basarabia de nord a fost acaparată de cnejii moldoveni şi s-apomenit sub conducerea moldovenească. Anume în această perioadă în Bucovina intens emigrează valahii - strămoşiiromânilor şi moldovenilor. Prima amintire documentară despre oraş- 8 iunie anul 1056-«Шишківці, де був Юріїв двір, на Пруті» (conform unei versiunipe teritoriul actual al Noua Suliţei atrăit un trib puţin cunoscut- шишківці.SateleŞişchivţi există înregiunile Ternopol şi Hmelniţc).Deja în  anul1617, denumirea documentală a aşezării este indicată ca «Шишкеуць біля Пруту, що тепер називається Новоселиця».

La începutul secolului XVI-lea Moldovaa devenit un vasal al Turciei, iar la începutul secolului al XVII-lea practic s-a transformat într-un округ turcesc. Din secolul al XVIII-lea acest округ era condus de cătrefanarioţi - грецькі намісники – sub egida turcilor. În aceastăperioadă, NouaSuliţa devine o parte a căii comerciale din Lvov până în Hotin, de acolo pemalul drept al Prutului până la Galaţi pe malul Dunării, apoi prin Dobrogea şi Bulgaria–în Cuşta.

În secolulXVIII -laînceputul secolului XIX Besarabia eraarena ciocnirilor de luptă dintre turci şi poloneji, turci şi ruşi. De câteva ori acest teritoriupentru o perioadă îndelungată de timp a trecut sub conducerea poloneză. În aceeaşi perioadă el a fost de cinci ori ocupatde către ruşi.

 După înfrângerea turcilor în anul 1774, când Austria aocupat Bucovina, Noua Suliţa, conform tratatuluiКучук-Кайнарджійського, a fost împărţită în două părţi: partea de vest de râul Rochitnianca, ce trece prin centrul oraşului, a trecut sub conducerea Austriei (mai târziu în anul 1786 a fost unită cu Galicia), iar partea de est a rămas sub stăpânirea turcilor. Toate pământurilepe teritoriul Noua Suliţei austriece, cu excepţia побережжя râului Prut, a fost dată în posesia baronuluiaustriac Zuto (Zoto). Terenurile în afara câmpurilor sale au trecut до Радівецького єпископства şi peste doi ani, au fost date în posesia молдавського поміщика Cantacuzino. Conform Tratatului de pace din Bucureşti, partea de sud a Noua Suliţei a trecut sub Rusia, în cadrul Хотинського повіту, şi a început să se numească Noua Suliţa rusă. Din aceaperioadă, oraşul s-a format în componenţa a două imperii. 

Imediat după intrarea părţii de est a Noua Suliţei în componenţa Rusiei, regele Alexandru I a recunoscut după boierii moldoveni drepturile lor anterioare. În Noua Suliţă lor le-a revenit aproape jumătate din pământuri, iar gospodăriile săteşti miciau nimerit sub conducerea noilor stăpâni.

Uneori izbucneau răscoaleîmpotriva conducătorilor ruşi şi în anul 1832 autorităţile locale s-au adresat la повітового губернатора cu rugămintea розмістити în or.Noua Suliţă військову частину pentru prevenirea răscoalelor ţărăneşti în raion.

În iunie anul 1870, ţăranii în margineaNoua Suliţei au refuzat să lucreze pe câmpurile поміщицьких маєтків. Acesta a fost începutul acţiunilor similare din Хотинському повіті. Pentru îmblânzirea ţăranilor rebeli au fost trimise două batalioane de cazaci, care i-au pedepsit cu brutalitate.

În anii 70 ai secolului XIX-lea a fost făcut un drum de prund, care unea Noua Suliţa cu Chişinăul.

În anul 1884 prin partea austriacă a oraşului trecea linia de cale ferată Cernăuţi-Noua Suliţa.

Diferenţa dintre partea rusă a Noua Suliţei și cea austriacă eraevidentă: în partea austriacă erau drumuri pavate, case mai bune, arbori decorativi şi arbuşti, domnea curăţenia şi ordinea. În partea rusă a oraşului pieţele şi străzile erau murdare, în bălţi, care primăvara şi toamna se transformau în glod, iar vara se acopereau cu un strat gros de praf. Căsuţele joase din lemn erau foarte grămădite,  drumurile neasfaltate arătau jalnic. În acea perioadă oraşul era numit, «урви колеса».

Au apărut întreprinderi industriale: moara cu aburi, винокурня, uzina de săpun, două uzine de piele, uloiniţa.

Primul război mondial a întrerupt liniştea orăşelului. Luptele dintre armatele din Rusia şi Austro-Ungaria aveau loc între Nistru şi Prut. Iar Noua Suliţa se afla în centrul frontului de sud-vest. În oraş s-a localizat sediul armatei a 3-a ruse.

În primăvara anului 1916, poziţiiile armatei ruse au fost întărite. Un timp oarecare în Noua Suliţa a trăit şi a condus construcţia structurilor defensive între Prut şi Nistru inginerul militar D.M.Carbâşev. În acelaşi an armata rusă a rupt frontul Austro-Ungar şi din Noua Suliţă generalul Brusilov a început să ia în ofensivă or.Cernăuţi, cunoscută ca «Брусиловський прорив».  Aceasta a fost operaţiunea cea mai reuşită a ruşilor în primul război mondial. Oraşul din nou a avut mult de suferit.

Revoluția rusă din februarie anul 1917 проявиласьîn Noua Suliţă cu alegerea Consiliului de muncitori şi солдатських депутатів. În perioada aceea în oraş se dislocauчастини 8-ї a armatei ruse. La reuniunea partidului bolșevic în Hotin reprezentanţii ei - soldaţii au recunoscut повноваження народних Рад.

La 28 februarie anul 1918, armata austriacă a ocupat Хотинський повіт, inclusiv Noua Suliţa. La sfârşitul anului 1918 Noua Suliţaa fost învăluităevenimentele răscoalei antiromâne din Hotin, dar deja la începutul anului 1919, răscoala a fost înăduşităşi până la mijlocul anului 1940, oraşul s-a aflat sub conducerea română, care a făcut corective în viaţa localnicilor. Oraşul a fost redenumit Noua-Sulița. La 28 iunie anul 1940 în Noua Suliţă pe baza Pactului Molotov-Ribbentrop au intrat trupele sovietice. Întreprinderile industriale private, pământurile, moşiile boierilor, băncile au fost naţionalizate. La 11 noiembrie anul 1940, Noua Suliţa a primit statutul de centru raional. Au fost deschise trei şcoli şi un gimnaziu. Predarea se făcea în limbile ucraineană și moldovenească. 

La 5 iulie anul 1941, oraşul a fost invadat de trupele germane şi române. Ei au comis un погромsângeros, cunoscut de atunci sub numele de «Sâmbăta neagră». Au fost ucişi aproximativ 900 de locuitori, majoritatea dintre care - bătrâni, femei şi copii de naţionalitate evreiască.

Centrul oraşului a ars complet. Acei, care au rămas în viaţă, етапом погнали în Transnistria, care era ocupată de români, unde rapid au fost create lagăre de concentrare. Numai în unul dintre ele lângă satul Koşarinţi raionul Berşad regiunea Viniţaau fost ucişi 420 de locuitoriai Noua Suliței de naţionalitate evreiască.

În cursul operaţiunii militare Проскурівсько-Чернівецької trupele militare ale 1 front ucrainean din vest precum şi celui de al doilea front ucrainean de la sud în urma luptelor sângeroase au eliberat oraşul de nazişti.

La 29 martie anul 1944 trei tancuri 64-ї окремої гвардійської танкової бригади au primit ordinul de a elibera Noua Sulița de fasciști. Eliberatorii oraşului auprimit decorațiiguvernamentale înalte, iarorăşenii recunoscători mai târziu au numit cu numele lor o serie de străzi: Basile Șchil, Nicolai Bondarenco, Eugen Cremliov, Alexandru Ptuhin, Grigore Coberidze.

218 nouasulițeni și-au dat viaţa în timpul celui de al doilea război mondial. Numele lor sunt încrustate pe obeliscul memoriei, care se află în centrul oraşului. În parcul orășenesc existăвпорядкованийmormânt-memorial frăţesc, unde și-au găsit odihna veşnică grănicerii, care au murit în primele zile ale războiului şi ostaşii-eliberatori.

După eliberare, oraşul a început să se reconstruiască. Complet au fost reconstruiteîntreprinderile vechi. Până la sfârșitul anului 1944 au început să lucrezecombinatul avicol, uzina de săpun, uloiniţa, uzina de piele, ateliere defabricare a încălţămintei şi îmbrăcămintei. În decembrie, a ieşit primul număr al ziarului raional "Cuvântul adevărului". Se deschideau magazine, aşezămintede alimentaţie publică. A fost pus în funcţiuneмаслозавод. În anul 1949 a fost creat MTS, iar la mijlocul anilor 80 a fost reorganizatăв ремонтно-транспортне підприємство.În anul 1955 a început să funcţionezeuzina de conserve. În acelaşi an, oraşul a primit o brutărie nouă, care mai târziu a devenit uncombinat de pâine puternic. Un eveniment important pentru oraş, a fost deschiderea şcolii de medicină în anul 1955. În anul 1957, şi-a început activitatea sa «Міжколгоспбуд».În centrul raionalde către ea au fost construite case, care şiîn prezent reprezintă frumuseţea Noua Suliţei – casa raională de cultură, centrul comercial, cinematograful, clădirile administraţiei raionale de stat, judecătoriei şi procuraturii, побуткомбінату, Ощадбанку, inspecţiei fiscale şi multe alte clădiri cu etaje. Creşterea industrială a oraşului se observă în anii 60-70 ai secolului trecut. Noi locuri de muncă au acordat locuitorilor oraşului uzina de articole din beton armat, fabrica de produse alimentare, uzina de brânzeturi– cea mai mare intreprindere de prelucrare a laptelui din regiunile de vest. De fabrica de mobilă "Ceremşina", datorită producţiei sale moderne şi de înaltă calitate, au aflat în Turcmenia şi Mongolia.

La mijlocul anilor 80 centrul oraşului era înfrumuseţat de către o casă de cultură nouă şi o piaţă spaţioasă şi frumos amenajată. Oraşul capătă aspectul său actual. 

Colectivele de amatori ai casei raionale de cultură în mod tradiţional eraucunoscute dincolo de hotarele regiunii. Oraşul are tradiţiisportive vechi şi constante. Stadionul de astăzi – este o reconstrucţie a acelui, care a existat în anii 50 ai secolului trecut.

​

The town of Novoselytsia is located in northern Bessarabia, on the west bank of the river Prut. It separates Bessarabia from Bukovyna, and Novoselytsia district from Moldova.
Novoselytsia was found in ancient times. The monuments of Tripoli culture are still found here. Here was a settlement since the VII century BC. Back  those days these lands were a province of the Roman Empire.

More than thousand years ago, the trade route to Central Europe and the Balkans crossed Bessarabia. It was often used by nomadic tribes and peoples of different races: Slavs, Germans, Mongols.

In the XII-XIII centuries Novoselytsia (meaning in Slavic languages - the new settlement) was on Byrladskyi trade route, that ran from Galicia to the south, where the valley of the river Prut was located.

In the middle of the XVI century the northern Bessarabia was invaded by Moldavian princes and it found itself under the Moldavian rule. At this time the Valachs (ancestors of the Romanians and the Moldavians) emigrated to Bukovyna in large numbers.
The first record of the town is dated by the 8th of June 1056 and it reads as: "Shyshkivtsi where Yuriy’s yard was, on the bank of Prut" (according to one version a little-known tribe named Shyshkivtsi lived near the current territory of  Novoselytsia. There are two different Shyshkivtsi villages in Ternopil and Khmelnytsi regions). In 1617 the name of the settlement listed in the documents was " Shyshkeuts near Prut, that is called Novoselytsia now".

At the beginning of the XVI century Moldova became a vassal of Turkey, and in the early seventeenth century, almost turned into a Turkish district. Since the XVIII century this district was ruled by Phanariotes - Greek governors - under the supervision of the Turks. At this time Novoselytsia becomes a part of the trade route from Lviv to Hotyn, from there along the right bank of the river Prut to Galats on the bank of the Dunai river, and then crossing Dobrudzha and Bulgaria - to Kushta.

In  the XVII – at the beginning of  the XIX centuries Bessarabia was the arena for fights between Turks and Poles, Turks and Russians.
Several times this territory passed under the rule of Poles for a long time. At the same period it was invaded by the Russians five times.

After Turkish defeat in 1774 when Austria invaded Bukovyna, Novoselytsia, according to the Treaty of Küçük Kaynarca was devided into two parts: the western bank of the Rokytnyanka river, that is in the centre of the town became the part of Austria (later in 1786 it was united with Halychyna); the western part came under the Turkish rule.

All the land that was at the territory of Austrian Novoselytsia, except the bank of the river Prut, came under the rule of Austrian baron Zuto (Zoto). The territory beyond his fields came under the rule of Radivtsi episcopacy and 2 years later it was given to the young Moldavian landlord Kantakuzino.

According to the Bucharest peace treaty, the eastern part of Novoselytsia belonged to Russia, under Hotyn county, and became known as Russian Novoselytsia. Since that time, the town developed as a part of two empires.

Immediately after the eastern part of Novoselytsia became a part of Russia, tsar (king) Alexander I gave the Moldavian boyars their previous rights. They got the half of the whole territory of Novoselytsia; small farms have come under the power of the new owners. Sometimes uprisings against Russian officials took place, and in 1832 the local authorities appealed to the county governor with a request to create the Novoselytsia military unit to prevent peasant uprisings in the region.

In June 1870 the villagers in the neighborhood of Novoselytsia refused to work at the fields of the estates. This was the beginning of the similar events in Hotyn district. In order to tame the rebellious peasants two battalions of Cossacks were sent and they punished the peasants severely.

In the 70s of the XIX century a gravel road was laid, which connected Novoselytsia with Kyshynev.

In 1884 “Chernivtsi-Novoselytsia” railway was built at the territory of the Austrian part of the town.

Outside the difference between the Russian and Austrian parts of Novoselytsia was obvious: the Austrian part had better roads, better buildings, decorative trees and bushes, everything was clean and tidy. In the Russian part of the same town the streets and the squares were dirty, the puddles turned to mud on the roads in spring and autumn and in summer the roads were covered with a thick layer of dust. Closely built low wooden houses and soil roads looked shabby. Back those days the town was called "urvy kolesa" ,which means “you may lose the wheels.

Then the first industries appeared: a steam mill, a distillery, a soap factory, two tanneries, and an oil factory.

The First World War destroyed the calm atmosphere of the town. The fights between the armies of Russia and Austria-Hungary took place in the area between the rivers Dnister and Prut. Novoselytsia was located in the center of the southwestern front. The headquarters of the 3rd Russian army were located here. In spring 1916 the positions of the Russian army were carefully fortified. For some time military engineer D.M. Karbyshev lived here and supervised the construction of the defenses between Prut and Dnister. In the same year the Russian army broke the Austro-Hungarian front and   General Brusylov attacked Chernivtsi from the area of Novoselytsia. This was called “The Brusilov Break Up”.  It was the most successful operation of  the Russians in World War II. The town came to harm again.

Due to Russian February Revolution of 1917 the Council of Workers’and Soldiers' Deputies was elected in Novoselytsia. At the time the units of 8th Russian army were located in Novoselytsia. At the meeting of the Bolsheviks’ Party in Hotyn its representatives (the soldiers) accepted the authority of People's Councils.

In February 28, 1918 the Austrian army seized the Hotyn county, including Novoselytsia.

At the end of 1918 the events of Hotyn anti-Romanian uprising took influenced Novoselytsia, but in early 1919 the rebellion was crushed and till the middle of 1940 the town was under Romanian rule which brought changes to the lives of local residents. The town changed its name to Noua-Sulitsa. On June 28, 1940 the Soviet troops entered Novoselytsia due to the Molotov-Ribbentrop Pact. All the private industries, land estates of landlords and banks were nationalized. In October 11, 1940 Novoselytsia received the status of  the district center. Three schools and a gymnasium appeared in Novoselytsia. There were 2 languages of teaching: Ukrainian and Moldavian. In July 5, 1941 the town was invaded by German-Romanian troops. They committed a bloody massacre, known ever since as "Black Saturday". About 900 citizens of Novoselytsia were killed, most of them - the elderly people, women and children, who were of a Jewish nationality.

The city centre completely burned down. Those who survived were taken to Transnistria, which was occupied by the Romanians, where the concentration camps were created. Only in one of them, which was located near the village of Kosharyntsi of Bershad district of Vinnytsia region 420 Jewish residents of Novoselytsia were killed.

During the Proskuriv-Chernivtsi military operation the troops of the 1st Ukrainian front from the west and the 2nd Ukrainian front from the east liberated the city from the Nazis after brutal bloody battles.

On March 29, 1944 three tanks of the 64th Separate Guards Tank brigade received the order to free Novoselytsia from the Nazis. The liberators of the city received high governmental awards and grateful citizens called a number of streets their names: Vasyl Shkil st., Mykola Bondarenko st., Yevhen Kremlov st., Ptuhin Olexandr st., Grygoriy Koberidze st.

218 citizens of Novoselytsia were killed during the Second World War. Their names are engraved on the memorial placque, which is located in the center of the city. The mass grave memorial, where guards who died in the first days of the war, and soldiers-liberators found their eternal rest is located in the park.

After the release of the town it was rebuilt. Old enterprises were completely reconstructed. By the end of 1944 the poultry farm, the soap factory, the oil factory, the tannery, workshops in sewing shoes and clothing began to work. In December, the first issue of the district newspaper "Slovo Pravdy” appeared. Catering places and shops opened in Novoselytsia. The creamery began to work here as well. In 1949 Machine and tractor stations were created; in mid 80s they were reorganized in repair and transportation company. In 1955 cannery began to work. This year the new bakery appeared, that became a powerful mechanized bakery. An important event happened the same year: the Novoselytsia Medical Сollege opened.  In 1957 “Mizhkolhospbud” started. It built the buildings in our region, that made Novoselytsia look better - District Community Centre, a shopping center, a cinema, a building of district administration, a prosecutor's office, a building of community services, Oschadbank, tax administration, a lot of multistoried buildings. The development of the industry in the town began in  the 60-70s of the last century. The concrete products factory, flavoring factory, modernized cheese producing factory (the biggest of the milk processing companies in Western Ukraine) gave the citizens of Novoselytsia new working places. The furniture factory “Cheremshyna” due to its high-quality furniture became known in Turkmenistan and Mongolia.

In the mid 80s the centre of the town became decorated with the new Community Centre and a spacious, well-equipped square. The city acquired its modern form.

The amateur teams of the district Community centre were traditionally known far beyond the region. The city has a long sporting tradition. The modern stadium is the reconstruction of the one, which existed in the 50’s of the last century.