Дивитись всі закупівлі Новоселицької МТГ

Село Рингач, вперше згадується у документах, датованих 1771 роком. Розміщено воно на обох берегах річки Ринга. Історики припускають, що і походження назви села від назви річки,і навпаки мають однакове право на існування і поки що не доведено документально перевагу якоїсь одної із двох версій.

Але його історія розпочинається на багато століть раніше. На території села знаходять пам'ятки трьох археологічних культур: трипільської (ІІІ тисячоліття до нашої ери), черняхівської (V - VІ тисячоліття до н.е.) і культури фракійського гальштату. Найбільше серед речей  уламків різноманітного посуду, знарядь праці, а також культових і обрядових предметів. Ще на початку 70-х років ХХ століття у селі під час копання погреба на приватному обійсті було знайдено скарб мідних речей, що зараз знаходиться у Чернівецькому краєзнавчому музеї. За свідченням директора археологічного центру Чернівецького національного університету С.В.Пивоварова, знахідки надзвичайно цінні, а деякі навіть унікальні. Дякуючи небайдужим до історії села людям в шкільному кабінеті історії зібрано цікавий матеріал, що може прикрасити будь - який музей.

Територія села поділяється на чотири кути. В центрі села знаходиться магазин, від якого в різні боки розходяться чотири дороги, що ведуть на чотири різних кути. Якщо подивитися на село з висоти, то воно схоже на чотирипелюсткову квіточку довгому стеблі, а ще кажуть, що на велетенського повітряного змія з довжелезним хвостом.

Якщо в'їжджати в Рингач з сторони Новоселиці, то увагу привертають перш за все черешні обабіч дороги. Коли ж ти ідеш в село вперше навесні, то складається враження, що потрапляєш у біло-пінно-квітучу казку. Перший крок до казки – кут, що називається Усадьби (в трансформованому вигляді Восальби). Це той самий хвіст змія або стебло квітки. Це найдавніша вулиця села, що зараз носить ім'я Івана Франка. Закінчується вулиця Могилою. Зараз це просто величезний насип, по якому збудована дорога Новоселиця- Рокитне. Про Могилу розповідають багато легенд. Кажуть, що її наказали насипати турки.  Назва кута має кілька версій. За однією із них вона походить від російського «приусадебные участки», бо саме тут почали вперше давати землю у приватне володіння. Інший кут носить назву Толока. Раніше на цьому місці було загальносільське пасовисько. А ще тут збиралися під час різних свят, особливо храмового, і організовували масові гуляння, на які сходилося все село, а також жителі навколишніх сіл.

Третій кут має романтичну назву Шовкова Долина. Кажуть, що колись тут все було засаджено тільки одними шовковицями. З часом люди почали тут будуватися, дерева поступово знищувалися, а назва залишилася і дотепер.

Четвертий кут має досить незвичну назву - Царина. Назва його пов'язана з такою бувальщиною. Колись у селі жив пан. Він багато зробив для села, не утискував своїх селян, але мав одну манію: дуже хотів стати царем і вимагав, щоб його так називали. (Казав селянам: «Я ваш цар і бог!»). Мріям пана не судилося здійснитися, а центр села так і називається Царина.

Взагалі про ці часи збереглося дуже мало історичних фактів, більше переказів, легенд і бувальщин. Один із переказів розповідає, що на місцевій водоймі (ставу) є вікнина. Це таке місце, де вода не замерзає навіть при сильних морозах. А до її утворення там вода била фонтаном вгору на 10 -15 метрів. Місцева пані наказала обстригти сорок овець, їхньою вовною обмотати каміння і забити фонтан. І ось через багато - багато років по тому ця вікнина дала про себе дати досить незвичним способом : у 2003 році на цьому місці утворилося провалля глибиною 10 метрів. Спеціалісти, що приїжджали на місце, висунули кілька версій, найбільш вірогіднішою з яких вважають активізацією карстових процесів, пов'язаних з розчиненням гіпсу підземними водами.

 

Перша дерев’яна церква була за різними даними чи то в 1736 році чи то в кінці ХVІІІ століття за наказом молдавського володаря за сприяння місцевого пана. Споруда церкви унікальна. Вона повністю зроблена із дерева, і, за переказами, при її будівництві не було використано жодного цвяха. Вже у пізніші часи, перекриваючи крівлю, використовували сучасні матеріали та цвяхи. Останню реставрацію ( перекриття покрівлі та фарбування дощок) було здійснено у 1985 році силами місцевої парафіяльної громади. За словами місцевого настоятеля ігумена Порфирія в церкві зберігаються унікальні старовинні пам'ятки : плащаниця, датована ХVІІІ століттям, літографії ХІХ століття, ікона Святого Пантелеймона, написана маслом по  дереву початку ХІХ століття, двоголовий орел - символ приналежності церкви до Московського патріархату, покритий сусальним золотом ( ІІ половина ХІХ століття). За свідченнями старожилів села, у церкві було багато старовинних дерев'яних ікон, але їх подальша доля невідома.

За сприяння депутата обласної ради Івана Паламаря та на пожертвування жителів Рингача побудована елегантна і витончена нова церква поряд із старою. Кожен гість нашого села обов'язково зверне увагу на величну споруду – церкву Адвентистів сьомого дня. Історія цієї церкви не менш цікава і захоплююча. Вона бере початок з 1844 року, коли буковинські емігранти привезли догми цієї церкви із Канади в У країну. В грудні 1999 року був збудований новий молитовний будинок( такого типу споруд у нашому краї нема ніде). Його збудували самі віруючі за фінансової підтримки і сприяння канадців українського походження братів Івана та Василя Борзиків, Френка Скорика та Івана Шевчука. Що ближче до нашого часу, тим більше документальних історичних джерел і вцілілих речових пам'яток. Німими свідками подій Першої світової війни є окопи в Динівецькому лісі, через який проходила лінія знаменитого Брусиловського прориву 1915 року. А наші сельчани до цього часу знаходять у себе на городах та під час будівельних робіт боєприпаси часів Першої світової, частини гвинтівок, нагороди, частини солдатської амуніції.

З 5 листопада 1918 року край був окупований військами королівського уряду Румунії. Під час румунської окупації в селі була організована управа. Багато жителів села відбували трудові повинності, як от розчищення доріг, робота на оку, але повинності не були обтяжливими, і більшість сельчан мали можливість працювати на своїй землі, яку румунський уряд повернув власникам після того, як вона була конфіскована Радянською владою. Молоді люди призивалися на строкову службу у «кончентрарію»(трудову армію) на різний термін - від 2 місяців до 1,5 року. Деяких односельчан війна захопила під час проходження строкової військової служби і вони були відправлені на фронт. А троє односельців були полонені Червоною Армією і відсиділи в концтаборах в Росії.

Село було звільнено від румунів 2 квітня 1944 року. Першим у село увірвався танк під командуванням лейтенанта В.Ф.Савченка. Тривалий час учні нашої школи переписувалися з ветераном, що нині живе у м. Мерефа Харківської області. Першим кроком Радянської влади була масова мобілізація в Червону Армію. Всього протягом 1944 - 1945 років було мобілізовано 257 односельців, з яких 93 не повернулися (або загинули, або пропали безвісти).

​

Satul Rângaci pentru prima dată se aminteşte în documentele, ce datează din anul 1771. Satul este situat pe ambele maluri ale râului Rînga. Istoricii presupun, că denumirea satului provine de la denumirea râului.

Satul Rângaci este situat la o distanţă de 15 km de centrul raional pe o suprafaţă de aproximativ 400 hectare. Satul numără 497 de gospodării şi 1020 de locuitori. După apartenenţa naţională: 75% - ucraineni, 20% - moldoveni, 5% - poloneji, români, ruși și altele. Printre numele de familie dominează Pacaniuc, Olentîr, Dovghii, Cuşnir, Baran, Banariuc şi alţii. Şi doar o singură familie din moşi-strămoşi poartă numele de familie Calugari. Ea este unicală prin faptul, că nu se întâlneşte atât pe teritoriul raionului cât şi pe teritoriul regiunii.

Organul autoadministrării locale - Consiliul sătesc Rângaci. În anii 60 ai secolului trecut în componenţa Consiliul sătesc Rângaci intra satul Şişchivţi. În diferiţi ani în fruntea Consiliului sătesc s-au aflat: Ilie Vasilievici Floriac, Petru Ivanovici Savca, Victor Vladimirovici Dobrovolschii, Galina Stepanovna Jitariuc, Maria Harlampovna Palamar. În ultimile două legislaturi în postul de primar lucrează Vasile Ilici Androniuc, secretar -Ludmila Leonidovna Hariton.

Teritoriul satului este împărţit în trei colţuri: Усадьби, Толока, Шовкова долина.

Colţul ce poartă denumirea Усадьби (в трансформованому вигляді Восальби), це Могила - unul dintre cele mai înalte puncte geografice din raionul Noua Suliţă. De aici se deschide o panoramă a teritoriilor raioanelor Noua Suliţă, Hotin şi Herța, or.Cernăuţi, Republicii Moldova şi României.

În Rângaci este şcoală de cultură generală de gradele I-II, casă de cultură, bibliotecă, punct obstetrical-medical, două magazine private, oficiu poştal, două biserici ortodoxe, biserica adventiştilor zilei a şaptea.

Istoria şcolii de cultură generală din s.Rângaci este strâns legată de istoria dezvoltării şcolii în Bucovina în timpul dominaţiei austriece şi moldoveneşti. În Rângaci prima дяківська şcoală a fost înfiinţată în anul 1904, în perioada de conducere a boierilor români. Ea şi-a găsit refugiu în aşa-numita "Casa Tatianei". Îi învăţa pe copiii dascălul local Ţintul. În timpul primului război mondial, şcoala nu funcţiona, deoarece nu departe de sat trecea linia frontului.Martorii evenimentelor din primul război mondial sunt tranşeiele din pădurea satului Dinăuţi, prin care a trecut linia  знаменитого Брусиловського прориву din anul 1915. Locuitorii satului şi în prezent găsesc prin grădini şi în timpul construcţiilor muniţii din timpul primului război mondial, părţi de puşti, нагороди, частини солдатської амуніції.

În anul 1918 o locuitoare a satului a dăruit casa sa veche pentru învăţarea copiilor. Şi tocmai atunci se deschide şcoala primară cu predarea în limba română. Din anul 1926 până în anul 1939 în fruntea şcolii din s.Rângaci se afla Badiu Ion Gheorghievici. Fiica sa, locuitoarea satului Dinăuţi, a scris amintirile tatălui său şi a dat multe materiale de nepreţuit muzeului şcolar.

Până în anul 1935, satul a avut doar şcoală primară, iar după anul 1935 вийшов указ cu privire la vizitarea obligatorie a şcolii de către toţi copii. Atunci au fost deschise clasele a 5-7.

În anii 60 ai secolului trecut în satul Rângaci funcţiona şcoala de 7 ani, iar mai târziu - cu termenul de studiu de 8 ani. La începutul anilor 80 şcoala trece la termenul de studiu de 9 ani. În decursul acestor ani, directori de şcoală au fost Petru Petrovici Hodzinschii, Ion Pavlovici Andronatii, Zoia Ivanovna Nesterovsica, Vasile Fiodorovici Boclaci. În prezent în fruntea şcolii se află Ocsana Vasilievna Ostafiiciuc.

Pe teritoriul satului sunt 3 biserici: biserica veche din lemn a Înălţării Sfântului Duh, construită în anul 1730, cladirea căreia este un monument de arhitectură şi biserica nouă a Înălţării Sfântului Duh, construită în anul 2007, şi biserica Adventiştilor zilei a şaptea.

Prima biserică din lemn, conform diferitor date, a fost construită sau în anul 1736, sau la sfârşitul secolului al XVIII-lea din ordinul domnitorului moldovean şi cu sprijinul пана local.

În timpul celui de al doilea război mondial satul Rângaci a fost eliberat de către cotropitori la 2 aprilie anul 1944. Primul în sat a intrat tancul, comandat de către locotenentul V.F. Savcenco. În decursul anilor 1944-1945 din sat au fost mobilizaţi 257 persoane, dintre care 93 nu s-au întors (sau au căzut pe câmpul de luptă sau au dispărut fără urmă). În cinstea şi memoria celor căzuţi în lupte şi dispăruţi fără urmă a fost ridicat un monument.

​

The village of Rynhach was mentioned for the first time in the documents dated by 1771. It is situated on the both banks of the river Rynha. The historians say  that the name of the village comes from the name of the river.

Rynhach is situated 15 kilometres from the district centre. Its area is about 400 hectares. In the village there are 497 households and 1020 villagers. Among them there are the people of different nationalities: 75 % Ukrainians, 20% Moldavians, 5 % Poles, Romanians, Russians and others. Rynhach village council is the body of local self government. In the sixties of the previous century the village of Shyshkivtsi joined the Rynhach village council.

There is a comprehensive school of levels I-II, a community centre, a library, a medical assistant’s unit, two private shops, a post-office department,

, two Orthodox churches and the Adventists’ church.

The history of Rynhach Comprehensive School is closely connected with the history of the schooling formation at the territory of Bukovyna during the Moldavian and Austrian rule. The first church school was created in Rynhach in 1904 at the period of the Romanian Boyars’ rule.

In the sixties of the previous century the school in Rynhach had a seven – year period of study and then the eight-year period of study.

There are three churches at the territory of the village: the old wooden Saint Ascension church built in 1730, the building of which is the monument of architecture and the new Saint Ascension church built in 2007 and the Adventists’ church.

In 1947 the collective farm “Ukraine” was organized. Nowadays here successfully work the agricultural company “Blahoslovinnia” and agricultural holding “Maria”.

The village of Shyshkivtsi was for the first time mentioned on the 20th of December 1437.The early Slavic settlement belonging to the period of Cherniahivska culture was found in the northern part of the village and in its southern part.

Shyshkivtsi is one of the smallest villages of the district. It is situated 20 kilometres from the district centre. It is a part of Rynhach village council. The village has 172 households and 305 inhabitants. Ukrainians dominate over other nationalities. A separate village council worked here until the sixties of the previous century. Among the surnames of the villagers the most widespread are Yuriy, Pernai, Andriychuk, Mel’nyk and other.

In 1952 on the base of the two collective farms in the villages Rynhach and Shyshkivtsi a new collective farm “Ukraine” was organized.

In Shyshkivtsi  there are: a community centre, a unit of the medical assistant, a library and a private shop. Since 1945 till 1985 the primary school was working here.

The history of the Orthodox church in Shyshkivtsi dates back in ancient times. According to one version it was built in 1775.

The village is proud of the people who were born here. Among them there are a lot of scientists, doctors, teachers, representatives of other professions