Дивитись всі закупівлі Новоселицької МТГ

На відстані трьох кілометрів від Новоселицького районного центру та 34 кілометрів від Чернівецького обласного центру розстелилося невеличке мальовниче село – Строїнці. Тут у мирі й злагоді живуть хазяйновиті, добрі, чесні та трудолюбиві люди, які шанують той куточок, де народилися і живуть та прагнуть, аби їхнє село розквітало та розвивалося.

За даними державного архіву Чернівецької області село Строїнці утворилося у 1778 році на місці села Гоголіна на лівому березі Прута. Само село Гоголіна зникло через повінь у 1775 році. Але про Строїнці вперше згадується ще під час правління Штефана Великого (кін. ХV ст. – поч. ХVІ ст.).

Відомі декілька версій про походження назви села Строїнці.  Найвідоміша – від імені боярина Строє, якому колись належала територія, на якій розташоване село. Інша версія легенди: колись на кордоні зустрілися два вершники, які привіталися словами «Сэ трэешть», від чого й пішла назва села, що у перекладі означає «Будь здоровий!».

Строїнці поділені на декілька частин (кутів): «Валя стыний», «На горі у магазії», «Лутэрия», «Дупа дял» («Німцяска») та «Мальва».

 «Валя стыний» розташована на північному сході села. Назва походить від того, що тут знаходилися великі кошари овець. У 50-х роках тут налічували приблизно 12 кошар.

Найвища точка села – на місці сільського саду, біля якого був  вітряк і в якому був розташований склад, де  зберігалася зброя. Це місце люди називали «Магазия».

 «Лутэрия» знаходиться на території села, в самому центрі, з правого боку від траси Рингач-Новоселиця. Старожили кажуть, що колись ця місцевість була рівною. З часом дощі змили цю територію і утворили яр, з якого люди брали глину для своїх потреб. З часом яр став дуже глибоким і непридатним для користування, і деякий час служив сміттєзвалищем .

Старожили кажуть, що біля «Нємцаски»  в післявоєнний час була залізниця.  За розмірами вона була більша за сучасну залізницю м. Новоселиця.  Саме через ту залізницю велась торгівля між росіянами та  німцями.  Після Першої Світової війни від залізниці нічого не залишилось. По периметру річки стояли російські прикордонники. Деякі з них одружувалися зі строїнецькими дівчатами і залишалися тут жити.  Так, наприклад, в селі з’явилось прізвище Галушка.  З тих часів і донині територія за річкою називається «Нємцаска».

«Мальва» – затишне місце села, де знаходиться життєдайне джерело, яке своєю чистою водою наситило все село, адже на початку  ХХ століття в селі було лише 7 криниць.   По воду треба було ходити далеко.  Для технічних потреб люди брали воду з річок. Сім’ї, які жили в східній частині села,  по воду ходили до джерела, яке знаходилося за 1,5 кілометра від них. Це  дуже смачна, холодна, екологічно чиста вода. Старі люди кажуть, що  колись тут був ставок, а до того часу тут знаходилося місце, де люди копали глину.

Історія села багатогранна та складна, адже воно не один раз переходило від одного господаря до іншого. У далекому 1429 році цей населений пункт належав вищезгаданому боярину Строє. Пізніше село переходить до Іона Мунтяна. 12 серпня 1461 року молдавський воєвода Штефан Великий своєю грамотою підтверджує право власності на село Строїнці (Строєшти) дочки Іона Мунтяна – Морушки, яка у цей час виходить заміж за поміщика Гусіна.

Згодом село знову переходить до іншого власника. У молдавській державі земельними наділами володіла церква, – монастирям і єпископствам належало близько 200 сіл. З 2 лютого 1503 року, згідно грамоти молдавського воєводи Штефана Великого, село Строїнці переходить до Путнянського монастиря.

Пройшло довгих 150 років і село знову змінює свого господаря. 9 жовтня 1652 року був складений акт про розподіл майна, згідно якому поміщиця Тинта (дочка Мирона де Синечеу) передає свою частину синові Строєскулу Лупулові. Остаточно село Строїнці було поділено на дві частини у 1668 році. Верхня частина відійшла до поміщика Строєскул Лупул і стала називатися Гоголіна. Нижня ж частина села відійшла до с.Новоселиця (Буковинська) і стала називатися Селище.

10 серпня 1782 року Костакє і Констянтин Волчинські підтверджують перед австрійською комісією, що вони є власниками села Строїнці, а Василь Морцун підтвердив своє право на володіння другою половиною села.

На початку ХІХ ст. половина села переходить до Дмитра Поповича, як спадок від своїх батьків. У 1811 році він купує другу частину села у Михайла та Катерини Гермезіу за 11000 голландських золотих дукатів. У 1841 році Дмитро Попович йде з життя і передає як спадщину село Строїнці своїм синам Монолакі та Миколаю.

В кінці ХУІІІ ст.-на початку ХІХ ст. наш край опинився в зоні інтересів багатьох держав: Австрійської, Російської імперій та королівської Румунії. У 1775 році поміщики Григорча, Зота, а потім Стурдза були змушені поділити свої землі між трьома державами: Росією, Австрією та Румунією. Місто Новоселиця, відповідно до Кючук-Кайнарджийського мирного договору, стало прикордонним пунктом і було поділене на дві частини. Західна її частина опинилася під владою Австрійської імперії, а східна – Туреччини. Тільки в результаті закінчення війни (1806-1812 рр.), згідно Бухарестського мирного договору, східна частина міста, в тому числі і Нижні Строїнці, які були утворені на місці села Селище, були приєднані до Росії і увійшли до складу Хотинського повіту Бессарабської губернії. Західна ж частина залишалася у складі Австрійської монархії. Таким чином, з 1812 року село входить до складу Бессарабії, а з 1816 до 1873 рр. – до Хотинського повіту Бессарабської губернії.

…З тих часів пропливли роки, мов вода у Рокитнянці, яка протікає з південної сторони Строїнців. Багато чого ще довелося пережити жителям цього села. Були різні дні – і радісні й сумні… Але вони не здалися, не опустили рук… Зараз тут у мирі й злагоді живуть 1580 людей. Більшість жителів – румуномовні.

Гордістю кожного покоління є нащадки. Саме для них, для дітей, у Строїнцях діє школа та садочок.

Строїнецька однокласна земська школа була відкрита 23 вересня 1913 року. Вона була розташована в будинку священика Никодима Петранича, який і служив там законовчителем. На навчання одразу поступило приблизно 40 дітей.

За словами старожилів в 40-х роках Строїнецька школа була 4-річною. Але були всього 2 класних приміщення. Тому уроки проводили в одному приміщенні одночасно два класи – об’єднували 1 з 3 класом та 2 з 4.

До сучасної будівлі школа повністю перейшла в 1977 році. Директором тоді був Лисий Михайло Терентійович. У будівництві нової школи брали участь всі старшокласники та вчителі.

За історію свого існування сільський навчальний заклад декілька разів змінював свою назву: до1989 р. – Строїнецька восьмирічна школа, з 1990 р – по 2005 р. – Строїнецька ЗОШ І-ІІ ступенів, а з 14 грудня 2005 року – Строїнецький навчально-виховний комплекс. Сільською школою вже 14 років поспіль опікується директор Савчук Лариса Іванівна. Вона зуміла зібрати хорошу команду однодумців, які прищеплюють учням любов до навчання. Станом на 1 вересня 2015 року заклад відвідують 79 учнів.

В складі НВК функціонує дошкільний підряд ДНЗ, де виховуються 39 діточок.

Для медичного обслуговування населення села діє фельдшерсько-акушерський пункт. До недавнього часу він був розташований у старому приміщенні, який дуже часто змінював своє призначення: будинок для вчителя (40-і рр.), сільська бібліотека (50-ті рр.); початкова школа та дитячий садок (60-70-ті рр.). Лише у 2005 році зусиллями сільської ради фельдшерсько-акушерський пункт був переведений у нове приміщення. Дбає про здоров’я строїнчан сімейний лікар Олена Єфтемій, медсестри Рената Ігнатеску та Міхаєла Грішка.

Село Строїнці за весь час свого буття постійно розбудовувалося. Є навіть повір’я, що назва села походить від слова  „строить”, тобто – будувати. Згідно опорного плану населеного пункту на його території сплелися 31 вулиця. Найбільша з них – це Південно-Кільцева довжиною у понад 3 км., найкоротшою є Ємінеску – 80 м.

У цілому, історія розбудови села є досить цікавою. Заселення села почалося лише з 15 будинків, котрі були збудовані біля річки Рокитнянка в районі Південно-Кільцевої вулиці.

Через деякий час почався зсув і люди були змушені перейти жити до верхньої частини. Так почала розростатися вулиця Садова. На той час це вже було близько 30 господарств. На початку ХХ ст. вже існували вулиці Довженко, Жукова, Боженко, пров.Миру та пров.Свободи. Центральною була вулиця Леніна, яка з’єднувала Строїнці з Новоселицею.

У 40-50-ті роки з’явилися вулиці Шевченка, Спортивна, Колгоспна, Святого Іллі. У 1961 році рішенням сільської ради було виділено під забудову молодим сім’ям земельні ділянки (0,12 га) в районі вулиць Нікітіна, Дружби, Будьонного.

Новий етап у розбудові села наступив у 1990 році. Тоді сільська рада знову приймає рішення про виділення земельних ділянок під забудову молодим сім’ям. Так з’явилися вулиці Гагаріна, Нове село, Молодіжна. Але село, слава Богу, розростається і у 2001 році знову виникла необхідність для виділення молодим сім’ям земельних ділянок під забудову. Так народилися вулиці 1 Травня, Перемоги та Емінеску. Станом на 2015 рік Строїнці налічують 490 подвір’я.

Варто зазначити, що розбудові села завжди сприяв колгосп. У 1945 році у селі був створений перший у районі колгосп під назвою «20-річчя РККА». У 1954 році його назва була змінена на „Колгосп імені Сталіна”, згодом, у 1963 році – „Завєт Ілліча”, а у лютому 1976 року об’єднався з колгоспом імені Жданова (с.Маршинці) під однією назвою „Колгосп імені Жданова”.

У 1997 році господарство розділилося і у селі Строїнці сформувався колгосп „ Маяк”. У зв’язку з економічними змінами у країні у 1999 році колгосп був перетворений на агрофірму „ Маяк”. Зараз це приватно-орендне підприємство „Золотий колос”. Очолює підприємство депутат Верховної ради СРСР, депутат Новоселицької районної ради Степан Савович Глігор.

Треба відмітити, що за часи незалежності проблемами селян опікувалися наступні сільські голови: Людмила Ротару, Петро Савчук, Валерій Скрипник, Георгій Нікітін. У нинішній час сільську раду очолює Мар’ян Кукуряк, а секретарем є Віра Нагірна. Допомагають голові у вирішенні багатьох нагальних питань депутати сільської ради VI скликання: Ілля Єфтеній, Ірина Єфтенієва, Руслан Романюк, Алжана Кіореско, Георгій Кочервей, Ігор Калараш, Володимир Романюк, Анатолій Мельник, Микола Ковальчук, Віра Нагірна, Олексій Нікітін, Ігор Іриняк, Ілля Довганюк, Лариса Савчук, Олексій Кочервей, Ігор Савчук, Марин Саука, Сергій Лукіян, Інга Бурдужук та Ігор Єнакій.

Культурним центром села є клуб на 300 міст, відкритий у 1979 році, яким керує Іван Нагірний. В його приміщенні діє сільська бібліотека, якою завідує Оксана Єфтемій. Будівля клубу є дійсно великою і багатофункціональною, але, на жаль, вона потребує капітального ремонту, газифікації та модернізації. У сучасний нелегкий час на це дуже важко знайти кошти.

Ні одне свято у селі, районі та й області не обходиться без виступів місцевих аматорів сцени – фольклорного колективу «Бусуйок молдовенеск» (керівник – Людмила Ротару) та танцювального колективу «Датина».  

Незважаючи на те, що у селі немає сучасної спортивної зали, молодь села активно займається спортом.

Футбольні традиції села Строїнці мають глибоке коріння. Перше досягнення строїнчан – кубок Новоселицького району 1980 року. У 1995 році футбольна команда села посіла І місце у Чемпіонаті з футболу та виборола почесний Кубок району.

Футбольна команда ,,Золотий колос” була створена у 2004 році. Багаторазовим спонсором та президентом команди є Глігор Степан Савович, начальником – Нікітін Олексій Васильович, а головним тренером – Романюк Володимир Миколайович. Склад гравців неодноразово змінювався, але це ніяк не вплинуло на результативність гри футболістів. Так, у 2008 році команда посіла І місце у чемпіонаті та виборола Кубок Новоселицького району з футболу серед аматорських команд. 2009 рік – виграли чемпіонат і Кубок Новоселицького району, 2010 рік – II місце в Чемпіонаті Новоселицького району, а 2011 рік  – I місце. У 2014 році футболісти «Золотого колосу» у черговий раз стали володарями Кубку району та оволоділи ІІІ-ім місцем у чемпіонаті району.

У Строїнцях користується популярністю і волейбол. Волейбольна команда села була створена у 2007 році. Вона активно бере участь у районних та обласних змаганнях. За цей час чотири рази ставала чемпіоном  району, два рази – чемпіоном області і переможцем Петрівського ярмарку (парковий волейбол). Ці досягнення здобуті завдяки волейболістам, які дійсно віддані спорту: Едуард Скрипник, Іван Нагірний, Дмитро Нагірний, Сергій Ботезат, Рома Кукуряк, Едуард Болокан, Ігор Кочервей, Ігор Скрипник. Завжди  підтримує волейболістів приватний підприємець Володимир Москалюк, який є душею команди. Варто відзначити, що у 2010 році в селі був створений волейбольний майданчик, де щороку відбуваються турніри присвячені Дням молоді та конституції.       

Пишаються жителі села своїми видатними односельцями. За роки новітньої історії, село виплекало багатьох знатних людей: Герої Соціалістичної праці – Єфтемій Ілля Володимирович, Калараш Георгій Назарович, Галушка-Савчук Надія Миколаївна. «Чоловіком слави» називають механізатора Москалюка Василя Флоровича, нагородженого орденами Слави 3-х ступенів. Орденом Леніна був нагороджений Кельба Андрій Миколайович, а 15 мешканців села – орденом Трудового Червоного Прапору. Село виростило і двох директорів Новоселицького медичного коледжу: Топорчан  (Липетюк) Феодосію Федорівну і кандидата медичних наук Єфтемія Іллю Сергійовича; колишнього завідуючого терапевтичним відділенням Новоселицької центральної лікарні Калараша Олексія Назаровича; директора Новоселицького РЕМу, голову Новоселицької райдержадміністрації у 2002 – 2004 рр. Нікітіна Олексія Васильовича; Заслуженого діяча культури України, керівника народного ансамблю „Ізвораш” Глибоцького району Калараша Георгія Дмитровича, Голову Герцаївського районного суду Єфтенія Станіслава Миколайовича, колишнього начальника ДАІ Новоселицького району Лупу Віталія Костянтиновича, начальника Новоселицької ОДПІ Кочервея Ігоря Георгійовича та багатьох інших. У сільській школі з 1985 року по 2000 рік працював відомий не тільки на Буковині, а й за кордоном, поет Ротару-Петреску Григорій Олексійович, на честь якого на фасаді сільської школи було відкрито меморіальну дошку.

Віра в Бога – це велика сила. Строїнчани змалку вчать цьому своїх нащадків. При сільській церкві нещодавно було відкрито хор, де діточкам прищеплюють любов до Всевишнього. Дуже цікаво, що головний вхід церкви знаходиться навпроти школи, десь за 100 метрів. Учні люблять спостерігати, як гарно буває на свята біля церкви, і як люди шанують цей храм. Можливо, це пробуджує в них духовні почуття і тому школярі з радістю ходять до церкви: чи то молитися, чи то прибирати до свят.

Перша церква у селі з’явилася приблизно 250 років тому. Названа вона на честь Святого Миколая. Тодішній господар села купив її у сусідніх Гоголінах. До того вона була розташована в селі Зелений Гай на березі річки Прут. Під час великої повені постала загроза її затоплення, тому зеленогайський хазяїн вирішив її продати. Церква була демонтована і перевезена. Майстрів, які б звели церкву, не було, тому заново її зібрали сільські майстри, але дещо не розрахували – ікона над олтарем не висіла прямо, як мало б бути, а під кутом. На даний момент ця маленька дерев’яна будівля з 5 куполами та окремою дзвіницею є недіючою. Служби у ній проводяться лише на свято Миколая – 22 травня.

У селі діє інша церква. Будівництво цієї споруди було розпочато у 1942 році. Наприкінці 1943 року було закінчено зведення стін, але у 1944, разом з приходом Радянської Армії, спорудження церкви припинилось. З 1950 по 1978 рік ця споруда служила будинком культури, а з 1978 до 1988 року в цьому приміщенні діяв спортивний зал.

 Фундамент церкви був зроблений у формі хреста і тому весь час, доки тут був будинок культури, люди вважали гріхом те, що в колишній церкві влаштовувалися весілля, свята, адже знали, що десь по закутках і навіть під сценою знаходяться церковні атрибути.

Тільки у 1991 році, після проголошення незалежності України, рішенням загальних зборів жителів села було вирішено перебудувати церкву. Реставрацію провели за кошти жителів села. Не залишився осторонь цієї події і голова колгоспу Глігор Степан Савович. Допомагали хто чим міг: від малого до літніх людей. Спільними зусиллями робота була закінчена. 2 серпня 1992 року, в день святого Іллі, церква була освячена. З того часу селяни 2 серпня відмічають храмове свято.

Настоятелем церкви є отець Василь. Служба ведеться румунською мовою. У 2006 році   зусиллями громади був проведений ремонт церкви. 12 жовтня 2006 року Свято-Іллінська церква знову була освячена.

У самому центрі села, в парку (біля сучасної сільради), розташований перший пам’ятник на честь героїв Великої Вітчизняної війни. Його було зведено у 1963 році тодішнім головою колгоспу Скрипником Петром Сергійовичем. Сучасний пам’ятник був побудований у 1975 році на честь 30-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Тоді ж учні школи посадили алею ялинок, яка і сьогодні є окрасою центра села. Шефство над обома святинями взяли місцеві школярі.

Біля сучасного пам’ятника щороку проводяться мітинги у День Перемоги. Доброю традицією у Строїнцях є покладання квітів до підніжжя пам’ятника молодими подружніми парами в день їхнього весілля. Цією традицією не знехтувала ще жодна пара наречених.

Сумним спогадом історії залишається пам’ятник загиблим євреям під час ІІ Світової Війни. 1941 року в місті Новоселиця відбулася страшна подія, про яку розповідається у книзі Нісана Пейсаха «Новоселиця – моя гордість і печаль»: «В субботу 5 июля 1941 года озверевшие румынские солдаты ворвались в местечко Новоселицу. В местечке начался погром. Вооруженные до зубов, пьяные убийцы врывались в дома, расстреливая без разбору всех, кто попадался на глаза: беззащитных женщин, детей, стариков. Повсюду были слышны выстрелы, крики ужаса, плач… Повсюду на улицах валялись сотни трупов, текли ручьи крови… В эту черную субботу были убиты около 900 новосельчан... После погрома, командование румын распорядилось, чтобы все оставшиеся в живых евреи собрались во дворе спиртзавода Краузе. Там создали временный лагерь. Часть людей заставили убирать с улиц и из уцелевших домов тела убитых.

Мертвых закопали в траншеях – некоторые находились вблизи Новоселицы на колхозных полях. После войны там посеяли кукурузу. В тех местах, где похоронены евреи, она выросла выше, чем на других участках. Это послужило ориентиром – где производить раскопки. В августе 1946 года нам удалось таким образом найти тела наших павших при погроме и перезахоронить их на еврейском кладбище…».

Цей пам’ятник займає досить велику площу, але старожили стверджують, що насправді братська могила є набагато більшою.

За останні роки на території Строїнців широко розвивається підприємництво. Свою діяльність розпочали: комплекс «МІК+» (керівник – Володимир Москалюк), кафе-магазин «Вулик» (Віталій Попович), кафе «Підкова» (Олеся Бушку), «Буковинська птахофабрика» (Василь Бофцінюк), автомийка (Жакліна Панасюк), магазин з продажу продуктів харчування і змішаних товарів (Ігор Іриняк) та інші. Не лишаються осторонь проблем села і приватні підприємці Костянтин Сіма та Анатолій Бурдужук. На території села також діють міні-маркет та кафе «Лучаферул», котрі належать Новоселицькій райспоживспілці. 

​

La o distanţă de 3 km de centrul raional, Noua Suliţa şi 34 km de centrul regional Cernăuți s-a întins un sat pitoresc mic – Stroeşti.

Satul Stroeşti a fost înfiinţat în anul 1778, dar el pentru prima dată se aminteşte încă în timpul domniei lui Ştefan cel Mare (sfârşitul secolului ХV – începutul secolului ХVІ).

Istoria satului este multidimensională şi complicată, deoarece satul nu o dată a trecut de la un proprietar la altul.

Potrivit datelor Arhivei de stat din regiunea Cernăuţi satul Stroeşti a fost înfiinţat în anul 1778, pe locul satului Gogolina, pe malul stâng al râului Prut, care a dispărut din cauza inundaţiei în anul 1775.

În anul 1775 gospodari Grigorcia, Zota, iar apoi Sturdza au fost nevoiţi să împartă pământurile lor între trei ţări: Rusia, Austria şi România.

În Stroeşti funcţionează o şcoală şi o grădiniţă de copii.

o școală cu o sală de clasă din satul Stroeşti a fost deschisă la 23 septembrie anul 1913.

În clădirea modernă şcoala a trecut complet în anul 1977. Director atunci a fost Lâsâi Mihail Terentievici. La construcţia noii şcoli au luat parte toţi elevii din clasele mari şi profesorii.

De la 1 august anul 2006, pe lângă şcoală funcţionează o grădiniţă pentru preşcolari. Pentru deservirea medicală a populaţiei din sat funcţionează un punct medical-obstetrical. În anul 2005, cu eforturile depuse de către Consiliul sătesc punctul medical-obstetrical a fost transferat într-o încăpere nouă.

O nouă etapă în reconstrucţia satului s-a început în anul 1990. Atunci Consiliul sătesc din nou, primeşte hotărârea despre alocarea cotelor de pământ pentru construcţie familiilor tinere.

Merită de remarcat, că la reconstrucţia satului a contribuit întotdeauna colhozul. În anul 1945 în sat a fost creat primul colhoz din raion cu denumirea "20 de ani РККА". În anul 1954, denumirea sa a fost schimbată în "Colhozul în numele lui Stalin", mai târziu, în anul 1963 - „Porunca lui Ilici”, iar în februarie anul 1976, s-a unit cu colhozul în numele lui Jdanov (s.Marşinţi) sub o singură denumire "Colhozul în numele lui Jdanov".

În anul 1997 gospodăria s-a despărţit şi în satul Stroeşti s-a format colhozul "Farul". În anul 1999, colhozul a fost transformat în firma agricolă "Farul". În prezent - întreprinderea privată de arendă "Spicul de aur" în fruntea căreia se află deputatul Consiliului raional Noua Suliţa Stepan Savovici Gligor.

Centrul cultural al satului este clubul pentru 300 de locuri, deschis în anul 1979. Nici o sărbătoare din sat, raion, chiar şi regiune nu se trece fără evoluarea amatorilor locali ai scenei.

Tineretul din sat se ocupă activ cu sportul.

Tradițiile de fotbal din satul Stroeşti au rădăcini adânci.

Echipa de fotbal "Spicul de aur" a fost creată în anul 2004. În anul 2008, echipa a ocupat loc I în campionat şi a câştigat Cupa raionului Noua Suliţă la fotbal între echipele de amatori. În anul 2009 – a câştigat campionatul şi Cupa raionului Noua Suliţă, anul 2010 – al II-lea loc în campionatul raionului Noua Suliţă, iar în anul 2011 - I loc.

Nu rămân în urmă de jucătorii de fotbal şi jucătorii de volei. Echipa de volei din satul Stroeşti a fost înfiinţată în anul 2007 în fruntea căreia se află Scripnic Igor Andreievici. Echipa participă activ la întrecerile raionale şi regionale.

Locuitorii satului se mândresc cu consătenii lor iluștri.

Prima biserică a apărut în sat aproximativ 250 de ani în urmă. Ea a fost numită în numele Sf. Nicolae. La momentul actual, această clădire mică din lemn cu 5 cupole şi o clopotniţă aparte nu funcţionează. Serviciile divine în ea se petrec numai de sărbătoarea Sf. Nicolae – la 22 mai.

În sat funcţionează o altă biserică. Construcţia căreia a fost începută în anul 1942. Din anul 1950 până în anul 1978, această clădire a servit drept casă de cultură, iar din anul 1978 până în anul 1988 această încăpere servea ca sală sportivă.

Doar în anul 1991, după proclamarea independenței Ucrainei, prin hotărârea adunării generale a sătenilor s-a hotărât de a reconstrui biserica.

O amintire tristă în istorie rămâne monumentul evreilor ucişi în timpul celui de-al doilea război mondial.

Acest monument ocupă o suprafaţă destul de mare, dar oamenii de vârstă înaintată afirmă, că, de fapt mormântul frăţesc este mult mai mare.

În ultimii ani, pe teritoriul satului Stroeşti se dezvoltă larg antreprenoriatul. Activitatea s-a au început: complexul "MIC", magazinul-cafenea "Stupul", cafeneaua "Potcoava", "Avicola bucovineană", "Mini-market", cafeneaua "Luceafărul", spălătoria auto, magazinul de vânzare a produselor alimentare şi mărfurilor mixte şi altele.